Спостерігаючи за спокійними манерами Юрія Івановича та слухаючи його елегантний опис того, як вирують бульбашки в келиху для ігристого вина, не віриш, що територіально ми просто під полями бою на сході України. Але під захистом більш як 80 метрів родючих чорноземів ані гуркіт броньованих машин, ані шум артилерійського вогню не змусять його руку здригнутися, коли він наливатиме у келих для дегустації рідкісний рубінового кольору пінистий трунок, виготовлений із Каберне Совіньйон та Мерло. Про це пише відомий міжнародний журналіст Крістофер Міллер.
«Ви зауважите в ньому аромат малини і присмак чорної смородини з відтінком ожини», – інструктує Юрій, доки ми разом куштуємо червоний ігристий «Кримарт», рецепт виготовлення якого тут удосконалювали з моменту його створення чотири десятиліття тому.
Юрій (свого прізвища він попросив не розголошувати) приймає сомельє та усіх зацікавлених тут, на виноробні Artwinery – лабіринті з печер із контрольованим кліматом, які у 1950 році відкрили з нагоди дня народження радянського лідера Йосипа Сталіна.
Нагорі, на поверхні землі – історично солевидобувне місто Бахмут (колишній Артемівськ), що за 20 кілометрів від лінії фронту, з населенням близько 100 тисяч. Ознаки війни, що триває, – всюди.
Утім, під землею на цих 250 тисячах квадратних метрів прохолодних тинкованих печер на стелажах – сотні тисяч зелених пляшок білого, рожевого і червоного ігристого вина, що ферментується за методикою, подібною до французької, до трьох років.
Пляшки в обмін на кулі
Тут унизу застою нема. Близько 250 робітників у білих фартухах їздять туди-сюди на електромобільчиках і контролюють складний процес розливу, здійснений за допомогою шлангів, конвеєрних стрічок та роботизованих рук. Гігантські зелені діжки вишикувані в тунелях, розмальованих у різні кольори веселки, «щоб у робітників не було депресії», пояснює Вікторія Мальована, заступник генерального директора Artwinery.
До війни тут працювало близько 700 людей, але коли бої досягли свого апогею у 2014 році, чимало з них втекли до Росії або поїхали шукати кращої долі деінде в Україні.
«Дехто з чоловіків пішов на війну. Вони поміняли пляшки на кулі», – говорить Мальована.
Падіння спостерігається й за іншими показниками. З початку війни виноробня випускає від 10 до 12 мільйонів пляшок вина на рік; у 2013-му, як зазначає Мальована, їх було 19 мільйонів. Тури винзаводом – колись популярна розвага для заїжджих – приваблюють усе менше людей. Частково це через те, що перестали їздити автобуси з туристами з Донецька, який тепер під контролем сепаратистів. Але передовсім через те, що винзавод опинився у самому горнилі війни. Дегустаційні зали, де провели ремонт незадовго до футбольного чемпіонату УЄФА Євро-2012, який приймала Україна, сьогодні стоять майже порожні.
Німеччина замість Росії
Скорочення виробництва, менше відвідувачів – і, як наслідок, скорочення прибутків, зменшення ресурсної бази для забезпечення безперебійної роботи виноробні. «Оскільки ми в зоні конфлікту, банки не дають нам кредитів», – пояснює Мальована. За її словами, через це виноробня не в змозі придбати нове обладнання або модернізувати те, що є. Але поки що її працівникам вдається дати раду зі старим устаткуванням. Але головне, що на їхню продукцію все ще є попит за кордоном.
Юрій, який працював тут із початку 90-х років, демонструє мені мапу, де видно, хто купує продукцію Artwinery. Крихітні прапорці в десятках міст у таких країнах, як Австралія, Австрія, Азербайджан, Канада, Китай, Ізраїль, Швейцарія, Великобританія. Німеччина – найбільший замовник. Вона перебрала першість у Росії, яка до війни була головним іноземним ринком, а тепер не лише підтримує сепаратистів на сході України, а ще й веде з офіційним Києвом торговельну війну.
«Кошмар» декомунізації
Виноробня зіштовхнулася ще й з іншими проблемами. Вторгнення Росії на територію Кримського півострова у 2014 році й подальша анексія завдали нищівного удару не тільки Artwinery, але й усій виноробній галузі України.
Мальована стверджує, що близько 70% винограду на їхній завод завозили з Криму. З його виноградників, скупаних у променях літнього сонця й охолоджених бризом Чорного моря, колись виробляли близько 55% усього вина України, згідно зі звітом Euromonitor International, опублікованим у червні 2016 року.
Сьогодні майже весь виноград завозять сюди зі степової зони України: теплих південних районів Миколаївської, Херсонської та Одеської областей. Виноград сорту Сапераві постачають із його рідної Грузії.
Ще одним ударом для виноробні став український закон про декомунізацію, оскільки зобов’язав її змінити свою назву. До лютого 2016 року місто Бахмут називалося Артемівськ – на честь російського революціонера та союзника Сталіна Федора Сергєєва, більш відомого за позивним «товариш Артем». Пам’ятник Сергєєву, який стояв на однойменній центральній площі міста, знесли понад рік тому.
Маючи справу з тим, що Мальована описує як «політичний тиск» із боку Києва, минулої осені виноробня Artemivsk Winery була змушена змінити свою назву на Artwinery. За словами гендиректора, для керівництва ребрендинг став «кошмаром».
«У нас є 192 патенти у Європі, які ми змушені змінити. Європейці не зрозуміють цього. Це як смерть для нас», – каже вона.
За матеріалами: Радіо Свобода
© ООО "Агро Онлайн", 2025, support@agro-online.com | Оферта