Наприкінці минулого року блокування імпортних добрив на митниці спровокувало скандал на ринку. Агровиробники та імпортери звинуватили державу в лобіюванні державного монополіста з виробництва азотних добрив. Митниця та МЕРТ зі свого боку нарікали на реекспорт російських добрив, на які накладені мита, з Білорусі та країн Прибалтики. З початком нового року ситуація особливо не вирішилася. Аграрії довше чекають на доставку. Це перерозподілило потоки товару та призвело до подорожчання добрив для кінцевого споживача.
Як вплинув процес демонополізації ринку добрив, який почався з 2016 року? Чи можна говорити, що монополію подолано? Як війна вплинула на постачальників та виробників добрив? Чим відрізняються американська та європейська технології живлення рослин? Як змінюються технології застосування добрив в Україні?
Усі ці та інші питання, які цікавлять бізнес, генеральний директор асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Тарас Висоцький (Т. В.) задав комерційному директору групи компаній Grossdorf Сергію Рубану (С. Р.) та головному агроному агрохолдингу ІМК Олександру Гірману (О. Г.).
Т. В.: На ринку добрив і досі спостерігається тиск монополії хімічних підприємств групи компаній OSTCHEM, та відбувається постійне втручання держави через запровадження мит. Яка зараз ситуація з точки зору доступності та наявності мінеральних добрив? Чи відчувається на ринку дефіцит?
С. Р.: На кінець минулого року насичення ринку по основних видах добрив було приблизно на рівні 90-95%, ми практично закрили критичне споживання. По NPK добривах ситуація інша. Вона була викликана введенням обмежень на ввезення фосфорних і комплексних добрив з Російської Федерації. Такі кроки треба ретельно прораховувати і готувати альтернативні канали забезпечення агарного сектору стратегічним ресурсом. На жаль, все було зроблено занадто швидко і без підготовки. Відповідно під час сезону відбувся провал по постачанню цих видів добрив, адже росіяни тут традиційно займали дві третини або й більше ринку. Білоруси спробували відхопити цю частку ринку і компенсувати нестачу, частину потім почали закривати з Північної Африки, з Казахстану, але у всіх цих ринків є фізичні обмеження. Контракти у більшості випадків укладаються на декілька місяців, а то й на рік уперед. Відповідно, швидко наростити необхідні обсяги було нереально, і тому по NP/NPK відбувся провал на рівні 300-500 тис. т. Причому до кінця року зусиллями імпортерів цей провал був майже ліквідований.
Т. В.: Олександре, чи відчуває ваше підприємство сьогодні нестачу азотних добрив?
О. Г.: Навчені гірким досвідом 2017 року, коли були проблеми із закупівлею карбаміду, ми замовляємо селітру ще у жовтні-листопаді, так само купуємо з осені і сульфат амонію. Не кожен рік є дефіцит, але ми вимушені перестраховуватися. Ми повинні мати добрива в тій кількості й у той час, коли нам це необхідно. Як кажуть, дорога ложка до обіду. На сьогодні нестачі по азотних добривах у нас на підприємствах немає.
Т. В.: Сергію, раніше агровиробники шукали добрива, а тепер мають можливість обрати між постачальниками і за ціною, і за терміном поставок. Що призвело до зміни ситуації на 180°, адже ще кілька років тому ситуація була іншою?
С. Р.: Монополізація ринку мінеральних добрив була до 2016 року, потім почалися процеси демонополізації ринку, але, на жаль, не внутрішнього виробництва, а по знаходженню альтернативи. Такою альтернативою на сьогоднішній момент є переважно імпортер та імпортні постачання.
Війна з Російською Федерацією спричинила як позитивні, так і негативні зміни на ринку. Зрозуміло, що український агарний сектор майже залишився без добрив російського походження. За нормальних умов це було б однозначно негативним явищем. Але... Свого часу Україна стояла на межі формування дуалістичної монополії. З одного боку — жорстко централізований національний монополіст, з іншого — 3-4 так само жорстко централізовані російські корпорації. Великі російські корпорації завдяки дешевому ресурсу мали змогу знижувати ціни і витискати з ринку інші агрохімічні компанії. Планувалося, що вони захоплять до 90% українського ринку. Проте ми пам’ятаємо — дешевий ресурс з часом перетворюється на ресурс адміністративний та політичний, як це сталося з підприємствами групи компаній OSTCHEM. Небезпека такої ситуації для аграрного сектору полягає в тому, що після зникнення фактичної конкуренції ціноутворення стримується лише платоспроможністю аграріїв. Тобто ціна буде настільки високою, наскільки багато готові сплачувати споживачі.
Обмеження ввезення російської продукції і зупинки українських підприємств у 2016-2017 роках дали поштовх до розвитку альтернативного ринку. Конкурентний ринок в стислі терміни забезпечив диверсифікацію джерел постачання добрив. Почало розвиватися і альтернативне мале внутрішнє виробництво. Для цих виробництв не потрібно будувати гігантські підприємства. Зараз вони технологічно прості. Але цілком можливе створення і більш складної малої промисловості мінеральних добрив. Наприклад, виробництво аміачної селітри можна збудувати за 6 місяців буквально на 10 гектарах. Але тут головним стримуючим фактором стає українська законодавча база.
Імпорт теж пішов досить активно. Українськими трейдинговими компаніями було знайдено дуже багато каналів постачання, альтернативних Російській Федерації. Фактично на ринку присутні по 5-6 компаній, які пропонують однаковий товар. Це створює внутрішню конкуренцію малих і середніх операторів ринку. Звідси ми маємо відчутне зниження ціни і додаткові канали фізичної наявності добрив. І саме в цих умовах набагато важче організувати картельну змову або створити дефіцит добрив на ринку.
Т. В.: Олександре, як змінилася за 3-5 років технологічна карта застосування добрив з точки зору типів і методів внесення? І загалом: які місця мінеральних добрив у технологічній карті?
О. Г.: Ми насамперед дивимося форми азоту, які конкретно підходять культурі у певні фази вегетації. Ми розуміємо, що для ранньовесняного живлення, наприклад, пшениці, нітрати потрібні тут і зараз, тому використовуємо аміачну селітру. Карбамід застосовуємо під кукурудзу, бо розуміємо, що він діє не відразу, і для позакореневих підживлень решти культур, адже амідна форма найкраще проникає через лист. Також використовуємо сульфат амонію, бо рослинам потрібна і сірка, оскільки без неї азот не буде споживатися. На друге підживлення пшениці використовуємо КАС. Але проблема КАСу якраз у його логістиці, зберіганні. Це інший підхід, ніж в американців, які більше зважають на ціну кілограма діючої речовини азоту. В американців навіть методики розрахунку норм добрив у першу чергу виходять з ціни діючої речовини азоту, тому масова частка внесення аміаку в США перевищує нашу.
Ми не працюємо з безводним аміаком. У нас немає своїх агрегатів для внесення, а наймати техніку досить дорого. Три роки тому ми рахували, що затрати на внесення карбаміду власними силами і внесення аміаку з послугами були приблизно однаковими. Зараз ситуація дещо змінилася. Аміак навіть з наданням послуг стає більш вигідним, ніж внесення карбаміду. І ми вже почали думати, щоб спробувати працювати ним на певних площах. Проте робота з аміаком вимагає зовсім іншого підходу й іншої технології. Для аміаку необхідна волога в ґрунті, а в нас часто її не вистачає. Тому масштабного застосування аміаку не очікуємо.
Т. В.: Сергію, на твою думку, чому аграрії не переходять на безводний аміак?
С. Р.: Внесення аміаку є достатньо дорогим, і спланувати його досить важко. Чому великі агрохолдинги використовують його досить широко, середні — набагато меншою мірою, а дрібні — майже не використовують? Для того щоб компанія виїхала і надала послуги для внесення безводного аміаку, їй треба завантажити спецтехніку, перевезти її в поле і далі обробити 500-1000 гектарів. Тобто необхідно набирати відразу великий клин для внесення. До того ж, в Україні досить жорсткі вимоги щодо безпеки, тому цим можуть займатися компанії, які є експертами. Але ринок надання послуг з внесення безводного аміаку стрімко розвивається. В Україні вже, мабуть, є 5-6 великих компаній, які пропонують свої послуги, а менших, можливо, і до 15. Крім того, в окремих господарствах є власна техніка.
Головний наш ресурс не у використанні якогось одного добрива. Ми маємо підходити до мінерального живлення рослин комплексно. Чому європейці, або ті самі американці перейшли на використання КАС, або аміаку? Їх цікавить ефективність споживання одиниці діючої речовини на вкладений євро. Так само необхідно міркувати і нам. Просто підхід в Україні та Європі складніший, ніж у США. Завдяки широкому розповсюдженню ГМО, американці можуть значно нівелювати негативні впливи, які в Європі та Україні долають завдяки агрохімії.
Третя агрохімічна революція не стоїть на місці. Збільшується кількість препаратів, які формують додаткові джерела доступних поживних речовин в ґрунтах. Азотофіксатори, деструктори зеленої маси та інші. Збільшується кількість методик більш ефективного використання добрив. Наприклад, спільне внесення аміаку і РКД (рідких комплексних добрив) або використання добрив з регульованим розчиненням. Все разом це має призвести до скорочення внесення масових добрив і зменшення витрат на цей елемент аграрного виробництва.
Т. В.: Чи експериментує ІМК з технологіями живлення? Можливо, проводите досліди? Як змінилася технологічна карта за останні 3-5 років?
О. Г.: Загалом за останні роки технології значно інтенсифікувались. Ми постійно змінюємо та вдосконалюємо технології вирощування культур в цілому та системи живлення зокрема задля отримання вищих врожаїв при контрольованих витратах.
Усі зміни проходять етапи попередніх досліджень. У нас є відділ R&D, в якому працює 7 осіб — це все молоді агрономи-дослідники, які проводять досліди щодо тих чи інших елементів технології, які ми потім впроваджуємо у виробництво.
70% агрономів у нас віком до 35 років, вони не бояться змін, але розуміють, що необхідно оцінювати економічний ефект від запровадження змін у технології.
Наприклад, ми вже зробили дослідження ґрунту на 9 тис. га та провели внесення добрив згідно отриманих рекомендацій. Ми й надалі розширюватимемо таку практику. Бо хоч згідно результатів досліджень рекомендації по внесенню були більш витратні, ніж те, що ми робили традиційно, але ми побачили достатню прибавку врожаю, і ці витрати окупилися.
Т. В.: Сергію, які ти бачиш ментальні зміни у свідомості агрономів сьогодні?
С. Р.: Змінюються запити від агровиробників, бо вони більше порівнюють, досліджують, пробують щось нове, це помітно. Це змінює сам ринок мінеральних добрив. Аграрні компанії, отримавши фінансовий ресурс, мають змогу навчати і брати на роботу більш професійних і більш кваліфікованих людей. І тому рівень агрономів дуже виріс. Вони їздять на конференції, читають міжнародну пресу, бо знають англійську, з ними вільно можна обговорювати препарати і підходи третьої агрохімічної революції. Це якраз те, про що американці не думають, а ми думаємо. Синергія між препаратами, управління ростовими процесами. Якщо агроном контролює онтогенез і розуміє на кожному його етапі, що необхідно дати рослині, в якому вигляді рослина буде це споживати — це дуже добре. Зараз рівень обізнаності агрономів дозволяє застосовувати такі препарати, про які ще 20 років тому мови не велося. Не тому що їх не було, а тому що, як і високоточна зброя, вони ефективні лише в руках справжніх фахівців.
Зміни у свідомості є, вони досить суттєві. Я припускаю, що українські аграрії можуть стати одними з найбільш ефективних у світі при лібералізації ринку. І вони набагато серйозніше ставляться до своєї самоосвіти і вдосконалення, ніж європейці чи американці.
Т. В.: Ринок мінеральних добрив постійно змінюється під дією агрономічних служб, їх запитів, потреб. Вони регулярно проводять досліди, порівнюють результати… Виробників добрив теж стало більше, вони диверсифікують канали постачання продукції. Динаміку змін посилює і вплив держави. З одного боку, це загартовує і спонукає до розвитку, доводиться знаходити нові методи, як оминути зарегульованість, хоча інколи в певні моменти може створювати ризики, які призводять до надмірних витрат агровиробників. Сподіваємося, що вплив держави не буде критичним і не зупинить той поступ, який спостерігається сьогодні.
Алла Стрижеус, AgroPortal.ua
© ООО "Агро Онлайн", 2024, support@agro-online.com | Оферта