«12 років наше підприємство не має ні плуга, ні борони. Тільки сівалка, обприскувач і комбайн. А за показниками — завжди у десятці найкращих», — каже 54-річний аграрій.

Михайло Войтовик — кандидат сільськогосподарських наук, доцент. Закінчив аграрний університет, ще студентом сів за комбайн.

«Задумався — чому так багато працюємо і ледь зводимо кінці з кінцями. Почав шукати відповідь. Дізнався про технологію no-till. У США її застосовують понад 20 років. За 90 тисяч доларів купили спеціальну сівалку, яку виготовили у Бразилії. З 2006-го почали її використовувати. Головне наше досягнення — зупинили процес збіднення землі. Вчені говорять: частку гумусу в ґрунті збільшити не можна. А ми змогли. За кілька років у нашій землі вона зросла із 3,3% до 4,1%», — розповідає він.

Підприємство «Мрія» сьогодні — єдине в районі, яке застосовує технологію no-till.

«Ще кілька виробників пробували, але повернулись до традиційних методів обробітку землі. Бо ефект не раптовий, а всі хочуть вигоду одразу. Перші роки і мої працівники сміялись. А згодом зрозуміли, що робимо правильно. Принцип no-till простий: восени сіємо озиму пшеницю, у липні збираємо врожай. За комбайном слідом сівалка сіє гречку. Весною працюємо в полі шість днів, восени — чотири. Завдяки технології 300 гектарів землі можуть обробити троє людей. Затрати в рази менші. На обробіток гектара витрачаю 20 літрів солярки, а при традиційному методі — 100 л», — пояснює Михайло Войтовик.

Михайло Вікторович пояснює, чому в ґрунті зростає частка гумусу.

«У верхньому шарі живуть багато корисних організмів. Одні дихають киснем, інші живуть без нього. Коли під час оранки пласт землі перевертають — гинуть і ті, й інші. Відбувається ерозія — вивітрювання. До того ж при технології но-тіл використовується мінімальна кількість хімії. Хочу їсти український хліб. Техніка на підприємстві імпортна, пестициди — теж. 70 відсотків усього насіння — закордонне. Принципово сію українські сорти пшениці, хоч вони і дають менший урожай», — каже він.