«Сліпа» економіка ОСГ
За даними Інституту економіки та прогнозування НАНУ, чисельність найманих працівників у сільському господарстві зменшилася із 2 млн 753 тисяч осіб у 2000-му році до 687 тисяч у 2015 році. Ще 2,2 мільйони осіб зайняті в так званих особистих селянських господарствах, які не зареєстровані як суб’єкти підприємництва, через що вони практично перебувають поза полем трудового законодавства і соціального захисту населення.
Технологічний рівень таких господарств надзвичайно примітивний – сапа, лопата, коса, зрідка мотоблок. Продукція, що виробляється тут, не вписується в жодні стандарти, особливо це стосується молока і м’яса. Її асортимент обмежений десятком найменувань – картопля, молоко, м’ясо, фрукти, кілька видів овочів та ягід. Селяни не володіють ситуацією на споживчому ринку, не мають доступу до оптових майданчиків збуту продукції. А тому їхні прибутки залежать від посередників. Внаслідок так званого «сліпого виробництва» щороку відбувається перенасичення ринку деякими видами продукції, в той же час дуже багато ніш на ньому залишаються незаповненими.
Зокрема, виробляючи понад 90% всіх обсягів картоплі та 70% овочів, ОСГ не можуть реалізувати чи спожити 30-40% із них. Тим часом, інституції, які мали б допомогти селянам адаптуватися до умов аграрного ринку та знайти на ньому своє місце, досі не розвинені. Йдеться передусім про дорадництво та обслуговуючу кооперацію. Кількість СОКів(обслуговуючих кооперативів) після 2009 року, коли було ухвалено урядову Програму розвитку обслуговуючої кооперації, і досі не перетнула межу – тисячу одиниць, тоді як мало б діяти вже не менше десяти тисяч таких об’єднань. Дорадництво, яке в країнах ЄС, і зокрема в Польщі є важливим інструментом сільського розвитку, в Україні перебуває в зародковому стані, бо рік у рік навіть не згадується у переліку бюджетних статей. Щодо прямої підтримки ОСГ, далі розмов теж справа не йде. Ясна річ, що печерний рівень сільської економіки, в якій переважає каторжна ручна праця, не може приваблювати молодь, не може бути фінансовою основою розвитку сільських громад.
У пошуках загубленого пріоритету
Цю ситуацію не змінило й підписання Угоди про асоціацію з ЄС, де в розділі 5, главі 17 «Сільське господарство та сільський розвиток» передбачено, що наша держава поступово перебудовуватиме свою політику щодо сільського розвитку та аграрного виробництва у відповідності з європейською ідеологією. На виконання цих вимог 23 вересня 2015 року розпорядженням уряду №995-р була затверджена Концепція розвитку сільських територій, яка передбачає створення необхідних правових та фінансових передумов для сільського розвитку шляхом диверсифікації економічної діяльності на селі, досягнення гарантованих соціальних стандартів, охорони навколишнього середовища, збереження сільського населення, розвитку громад, приведення законодавства у сфері сільського розвитку у відповідність із стандартами ЄС тощо.
Однак ця Концепція чомусь не знайшла відображення в держбюджетах на 2016 та 2017 роки. Мало того, ідея сталого розвитку сільських територій нічим себе не виявила і в проекті Середньострокового плану пріоритетних дій уряду до 2020 року. Це стурбувало громадськість, яка опікується дрібним аграрним підприємництвом та сільським розвитком. Днями в Інституті економіки та прогнозування НАНУ відбулося засідання Координаційної ради громадської організації Мережа сільського розвитку. До слова, це об’єднання не є надбудовою, на кшталт існуючих аграрних конфедерацій, це швидше спільний проект із метою розвороту аграрної політики держави в бік сільського розвитку за європейськими принципами. До Мережі вже входить 20 аграрних асоціацій і ще стільки ж подали заявки на членство у ній. Очолює організацію директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ Валерій Геєць.
«Ми пропонуємо розбудовувати потенціал сільської людини для того, щоб вона могла брати участь у колективному формуванні громади, її розвитку на основі місцевих активів. Це не формування бюджетів, не випрохування ПДВ, акцизу, а створення і примноження людського капіталу території, виходячи із семи типів капіталів, якими володіє село», – пояснює голова Координаційної ради Мережі сільського розвитку, доктор економічних наук Олена Бородіна. – Аграрний і сільський розвиток мають бути єдиними, лише тоді АПК стане локомотивом економіки. Але це має бути відображено в пріоритетах державної політики. Такий підхід має бути зосереджений в місцевостях, а не в секторах АПК, на інвестиціях, а не дотаціях».
Як відновити сільський розвиток
Що конкретно рекомендує Мережа сільського розвитку? Переглянути Стратегію розвитку агарного сектору економіки на період до 2020 року, зробивши в ній акцент на підтримці селянських фермерських господарств, як основної форми господарювання в АПК. В цій роботі пропонується взяти за основу напрацювання команди Агентства США з міжнародного розвитку в Україні (USAID) на чолі з Адріаном Нілом. Сформувати Концепцію Державної цільової програми сільського розвитку на період до 2025 року, розробити проект закону спрямований на правове унормування особливих умов соціального страхування членів сімейних фермерських господарств, внести зміни до Закону України «Про особисте селянське господарство» в частині унормування сільського зеленого туризму.
Що стало б ознакою розвороту державної політики у бік фермерства, особистих селянських господарств, розвитку сільських територій? Наприклад, виділення у бюджеті 2018 року хоча б 200 мільйонів гривень на підтримку дорадницьких програм, півмільярда – на обслуговуючу кооперацію, і ще стільки – ж на фермерство. Це не такі вже й великі гроші. Проте, судячи з підходів, застосованих під час формування державного бюджету 2017 року, та нинішньої розстановки сил у парламенті та політичному істеблішменті, протягом найближчих трьох років на європеїзацію аграрної політики розраховувати не варто.
Отже, деградація сільських територій триватиме й далі. Із 2,5 млн українських мігрантів, які виїхали за кордон протягом 2014-2016 років жителі сільської місцевості становлять 40%. Загалом протягом останніх 25 років сільська місцевість втратила 3,5 мільйонів осіб, з карти України за цей період стерто понад 600 сіл, 369 знелюднені, але ще не зняті з обліку, 25% населених пунктів втратили здатність народжувати дітей, показник народжуваності у селах утричі менший, ніж загальнодержавний. Ці цифри уже нікого не вражають, вони набили оскомину, бо рік у рік з невеликими корекціями переходять від однієї наукової конференції до іншої, причому учасники дискусій називають правильні рецепти розв’язання цієї проблеми, проте їх ніхто не чує.
А тому демографічна ситуація в Україні невблаганно рухається до європейського показника – 5% сільського населення(зараз трохи менше 30%). Це єдиний стандарт ЄС, якого нам не хотілося дотримуватися. Та й чи треба? Зрештою, сама Європа йому не рада, бо ступінь урбанізації старого континенту сягнув катастрофічного рівня, на що звертають увагу ООН та інші інституції. У 1990-х ЄС кинувся рятувати ситуацію, почавши реалізувати філософію сталого розвитку сільських територій та багатофункціональності сільського господарства. Лише у 2014-2020 роках на заходи сільського розвитку ЄС запланував виділити 95,6 млрд євро, що становить 23,4 бюджету Спільної аграрної політики спільноти. Україні для відновлення сільського розвитку треба коштів разів у двадцять менше. Решту зроблять чорноземи і працелюбність наших людей.
Олександр КАРПЕНКО.
Інфоіндустрія
© ООО "Агро Онлайн", 2024, support@agro-online.com | Оферта