Маючи високі загальні потреби живлення, ріпак вирізняється специфікою споживання ряду елементів як у кількісному, так і в часовому діапазоні.
За даними різних авторів, для отримання 1 т врожаю засвоюється: азоту, N — 47-65 кг; фосфору, P2O5 — 22-40 кг ; калію, K2O — 50-110 кг; кальцію, Ca — 30-76 кг; магнію, Mg — 7-12 кг; сірки, S — 15-40 кг. Показники потреби ріпаку в мікроелементах орієнтовно в г/т: бору, B — 60-120; міді, Cu — 10-40; заліза, Fe — 300-360; марганцю, Mn — 100-300; цинку Zn — 60-150; молібдену, Mo — 1-2.
Сучасні технології вирощування озимого ріпаку передбачають внесення повного розрахункового об’єму фосфорно-калійних добрив перед та під час посіву. Рекомендовані норми удобрення, залежно від кількості доступних форм фосфору і калію у грунтах, коливаються із P2O5 — 60-100 кг/га, K2O — 90-220 кг/га. Можливе також весняне прикореневе РК-підживлення 10-15% від загальної потреби. Додаткові позакореневі обробки фосфором доцільні восени: на ослаблених посівах сприяють інтенсивному початковому розвитку та добрій перезимівлі. У ранньовесняний період, особливо за умови холодної погоди (коли ріпак погано споживає фосфор через корінь) по листю застосовують 0,4-1 кг/га P2O5. Одне-два таких обприскування у фази відростання розетки й бутонізації покращують розвиток кореневої системи та загальний стан посівів.
Ріпак — калієлюбна рослина. Тому, навіть внісши повну дозу калійних добрив у грунт, для підвищення імунітету, стійкості до вилягання, збільшення кількості та маси насіння проводять калієві листкові підживлення по 0,5-1кг/га K2O у періоди стеблування, бутонізації, виповнення насіння.
Азот з осені вноситься частково у складі комплексних і сірковмісних добрив (наприклад, сумішей типу 17-17-17, сульфату амонію). Після злакових попередників додатково до розрахункових норм додають N 10 кг на 1 т соломи перед її заробкою у грунт. За умови низького його вмісту, пошкодження шкідниками, щоб наростити достатній об’єм рослин для перезимівлі, можливе осіннє азотне підживлення (N — не більше 30 кг/га). Основна ж кількість азоту N 60-220 кг/га використовується навесні у 2-3 прийоми (прикоренево і по листю), починаючи від внесення по мерзлоталому грунті й до початку інтенсивного росту стебла.
Ріпак, як і всі хрестоцвіті, дуже чутливий до нестачі сірки. Оскільки вона, як і азот, легко вимивається з грунту, то, крім основного внесення S у кількості до 60 кг/га, доцільні весняні листкові підживлення (1-3 рази) сірковмісними добривами. Наростаюча потреба в сірці у ріпаку зберігається від початку весняного росту аж до формування стручків.
Магній як складова сірчано-магнієвих добрив найчастіше вноситься разом із сіркою у грунт і позакоренево. Достатнє забезпечення ним є неодмінною умовою швидкого весняного відростання та інтенсивного фотосинтезу. Як правило, в листкове внесення використовують 0,3-0,8 кг/га Mg у бакових сумішах з іншими елементами.
Потреби культури в кальції, за умови вапнування кислих грунтів (бажаний рівень рН 6,0-6,8), в основному задовольняються із грунту. Кальцій вноситься також у складі основних фосфорних добрив, тому кальцієве удобрення для ріпаку не застосовується.
Із мікроелементів він найбільш чутливий до нестачі бору, марганцю і молібдену.
Ріпак — борофільна рослина. Його потреби в борі вп’ятеро перебільшують потреби зернових. Достатнє забезпечення мікроелементом важливе вже з осені. По-перше, для перезимівлі рослин, адже бор необхідний для розвитку меристемних тканин та міцності клітинних стінок. По-друге, для формування на клітинному рівні майбутнього врожаю: вже в кінці листопада починається диференціація конусу наростання на зачатки майбутнього суцвіття (третій етап онтогенезу). Тому в європейських країнах осіннє листове підживлення бором стало нормою для інтенсивних технологій вирощування ріпаку. Навесні також необхідно провести 1-3 позакореневі обробки в стадії стеблування, бутонізації, після цвітіння. У рослинах спожитий бор погано переміщується до точок росту, тому його краще вносити в декілька підживлень дробними дозами по 50-90 г/га діючої речовини.
Марганець разом із бором покращує зимостійкість культури, восени їх можна застосовувати у комплексі. Листові обробки марганцевими добривами необхідні в інтенсивних технологіях: покращується засвоєння азоту з добрив і грунту. На ранніх стадіях розвитку марганець сприяє активізації фотосинтезу, пізніше позитивно впливає на запліднення, розвиток плодів, утворення білків. Особливо важливі обприскування ріпаку марганцевими добривами на лужних грунтах, де елемент є важкодоступним. Як і бор, марганець малорухомий у рослинах, через що вноситься дробно в декілька обприскувань по 30-200 г/га елементу (залежно від рівня нестачі).
На відміну від марганцю, молібден у дефіциті на кислих грунтах. І хоча цей елемент потрібен у мізерних кількостях (вноситься позакоренево 1-30 г/га), ріпак дуже чутливий до його нестачі. Дефіцит молібдену призводить до порушення засвоєння азоту, кальцію, заліза, затримки розвитку, навіть відмирання точки росту.
Симптоми браку міді та цинку на ріпаку, як правило, не спостерігаються. Однак внесення їх незначних кількостей у складі комплексних спеціалізованих добрив позитивно впливає на розвиток рослин.
Безперечно корисним ріпаковим посівам буде листкове внесення препаратів із біологічно-активною дією: амінокислот, гумінових чи фульвокислот, фітогормонів, полісахаридів тощо. Такі обробки сприяють усуненню різноманітних стресів і суттєвому підвищенню урожаїв.
Щоб правильно скласти систему живлення ріпаку, необхідно мати повний аналіз грунту на забезпеченість елементами живлення, вміст гумусу, кислотність. За необхідності — уточнювати потреби рослин за допомогою листкової діагностики. Враховувати вплив погоди на рівень забезпеченості поживними елементами з грунту. Комплексний підхід до розробки системи удобрень дозволить визначити дійсні потреби рослин і отримати максимальний результат від підживлень.
Інна МИРОШНИК, агроном-консультант, агрохімик
© ООО "Агро Онлайн", 2024, support@agro-online.com | Оферта