Максимальний урожай може бути сформований, якщо оптимально поєднаються усі фактори життєдіяльності рослини. Для елементів живлення тут відведено важливу роль. Що потрібно знати агроному, аби не помилитися й обрати найбільш вдале рішення у системі живлення з урахуванням особливостей кожного поля?
Про теоретичні та практичні аспекти управління живленням розповів Олег Пелипенко, агроном-консультант проекту FreeFarm компанії «АгроТерра», на одній із тематичних конференцій, організованих компанією.
Тут варто насамперед згадати трохи теорії. Отже, рослина споживає цілий спектр хімічних елементів. Зокрема, вуглець, кисень, водень вона бере з повітря, води і продуктів фотосинтезу. Але чимало з елементів надходять із ґрунту. І розподіляються вони на три групи — за потребами. Макроелементи — це азот, фосфор, калій, сірка. Мезоелементи — кальцій, магній, залізо, натрій. До мікроелементів належать марганець, бор, цинк, мідь, молібден, кремній і кобальт.
У всіх перелічених елементів є така властивість, як здатність до реутилізації. Або іншими словами, наскільки рослина може повторно їх використовувати. Звідси і класифікація за рівнем рухомості:
Мобільні — азот, фосфор, калій, магній, залізо. Вони можуть повторно використовуватись у разі їх дефіциту в ґрунті, при посухах чи слабких кореневих системах. Тоді молоді тканини та вегетативні органи «перетягують» їх на себе. Тому ознаки нестачі цих елементів завжди спостерігатимуться на старих листках.
Слабомобільні — мідь, цинк, сірка, молібден. Вони частково можуть реутилізуватися, але здебільшого повторне використання їх обмежене.
Немобільні — бор, кальцій , марганець. Їх дефіцит буде завжди на верхівках рослини, на молодих листках і тканинах. Наприклад, при дефіциті бору завжди відмирають зародкові бруньки, сердечко в буряка, починається розтріскування.
Розуміння цих особливостей полегшує для агронома визначення нестачі того чи іншого макро- й мікроелементу.
Сукупність хімічних аналізів ґрунтів по Україні показує, наскільки значний дефіцит макро- і мікроелементів у наших ґрунтах. Загалом же, щоб планувати ефективну систему живлення культур, на думку Олега Пелипенка, необхідно, крім макроелементів, також враховувати і мікро-, і мезоелементи. Адже вони не менше впливають на формування врожаю.
«Зараз дуже популярною стала заміна кореневого живлення препаратами листового внесення, які містять в собі комбінований набір макро-, мікроелементів. Таким чином ми наче заспокоюємо себе і намагаємося вирішити проблему корегування мінерального живлення. Насправді ж, більш-менш ефективно рослина в такий спосіб може використовувати лише азот, споживши його в невеликій кількості за 2 години. А також швидко засвоюватись може іще магній. Решта елементів можуть споживатися від 10-12 годин до 2 діб. За цей час відбувається відфільтрування робочого розчину, й елементи втрачаються через обсипання. Тому слід поміркувати, чи варто витрачати кошти на те, щоб використовувати мікро-, макроелементи для роботи по листку. Чи краще оптимізувати живлення через корінь і дати разом із макроелементами у розчині ті мікроелементи, які необхідні посіву», — зазначив експерт.
Найголовнішим елементом, який до певної міри визначає рівень урожайності, є азот (N). Підтвердженням цього є азотне живлення по основних азотофільних культурах (кукурудза, пшениця). Зростання урожайності цих культур відбувається не лише за рахунок селекційної роботи, впровадження нових агротехнологій тощо. За словами Олега Пелипенка, аграрії також починають розуміти, що завдяки правильному управлінню азотним живленням можна виходити на нові рівні врожаїв кукурудзи та злаків. А для цього потрібно знати, як же відбувається повний цикл кругообігу азоту в природі.
«Органічні рештки містять в собі азот, вони під дією мікроорганізмів мінералізуються, потім переходять в амонійну форму, потім в нітратну, і потім відновлюються до форм, які втрачаються через нітрифікацію. Також з допомогою біологічних агентів (бульбочкових, азотфіксуючих бактерій) є можливість додатково застосовувати біологічний цикл — від 5 до 200 кг азоту на гектар», — уточнив Олег Пелипенко.
Тут спрацьовує ціла низка негативних факторів, які стають перепонами для використання можливого потенціалу азотного підживлення.
Більш детально Олег Пелипенко зупинився на втратах азоту через вимивання. За його словами, це відбувається за певних умов. Зокрема, коли нітратну форму добрив вносять значно раніше, ніж культура починає споживати.
«Вимивання може відбуватися тоді, коли з осені ми нібито все правильно зробили, правильно внесли амідно-амонійну форму азоту, коли він може у ґрунті фіксуватися і не повинен втрачатися. Але тут температура підвищується, при цьому мікробіологічна активність ґрунту підвищується. І за тиждень-два частину внесеної амонійної й амідної форм азоту активні ґрунтові бактерії можуть переводити в нітратні форми. І таким чином за осінньо-зимовий період внесений азот втрачається», — пояснює експерт.
За його словами, одним з елементів управління азотом для зменшення втрат є використання інгібіторів уреази та нітрифікації. Зараз на ринку України вже є такі препарати і до них слід придивлятися.
«Загалом має бути цілий комплекс дій для недопущення втрат азоту. Наприклад, не потрібно заробляти (вносити) добрива на глибину більше 16-18 см. Бо рослина з цієї глибини гірше засвоює елементи. На культурах довгого споживання (зернові, ріпак, кукурудза) варто практикувати дрібне застосування азотних добрив. Також згадані інгібітори уреази дадуть змогу на 10-14 днів призупинити перехід азоту з амідної форми в амонійну і далі по ланцюжку — з амонійної в нітратну. За цей час сформується ефективна коренева система рослини і вона більш активно почне споживати. У підсумку ефективність використання добрив підвищуватиметься, їх втрата зменшиться», — зазначив Олег Пелипенко.
Це те, що стосується денітрифікації, тобто втрати N2O, N2 у формі газу. Окрім цього, через неправильне застосування може статися випаровування NH3 та NH2 добрив.
Щоб уникнути цього, Олег Пелипенко дає такі поради:
«З таблиці видно, що найбільш ефективним є використання рідких добрив, які вносяться локально на зони рядка, де активна коренева система. При цьому рівень втрат мінімальний. А за неправильного і невчасного застосування гранульованих добрив втрати можуть сягати до 50%. Одна й та сама норма, але за різних форм внесення дає різні рівні урожайності», — зазначив експерт.
Фосфор (F) — також важливий елемент у живленні культур і не менш проблематичний в управлінні. Неправильне використання фосфорних добрив призводить до їх низького споживання і в результаті — низької ефективності. Загалом же фосфор засвоюється у вигляді фосфат-іонів.
Олег Пелипенко назвав такі проблеми в управлінні фосфором:
Відповідно, щоб правильно управляти фосфором, необхідно врахувати наявність у кислих ґрунтах іонів алюмінію і заліза, а в чорноземних і карбонатних ґрунтах — іонів кальцію. Особливо в разі розкидного внесення. Адже при занурюванні на значні глибини відбувається контакт добрива з великим об’ємом ґрунту, хімічні елементи взаємодіють, і фактично більша частина фосфору фіксується й переводиться в недоступний для рослини стан.
Крім того, іони фосфору є немобільними, вони майже не рухаються по ґрунтовому профілю. Аби внесення добрив було ефективним, потрібно їх розташувати якомога ближче до кореневої системи і в шарах, у яких волога триматиметься якомога довше. Коренева система в цих умовах буде більш активною і краще використає наявний фосфор.
«До слова, виникнення ціано-фіолетового забарвлення листя — це перша ознака, що в холодних умовах коренева система не споживає фосфор і рослина відчуває його дефіцит. Правильне застосування відповідних добрив допомагає зменшити такі прояви. А використання цинку разом з фосфорним живленням поліпшує споживання фосфору навіть за нижчих температур», — зазначив Олег Пелипенко.
Звідси — і поради:
«Завчасне внесення фосфору, наприклад, в осінній період під оранку, це правильно, але знову ж таки, півроку контакту фосфору з ґрунтом ні до чого доброго не призводить. Нагадаю, в цей період, особливо при суцільному внесенні, він контактує з іонами кальцію на чорноземних і карбонатних ґрунтах, а на кислих може зв’язуватись іонами алюмінію та заліза. Натомість цинк поліпшує забезпечення фосфором із двох причин. По-перше, сам по собі цинк є синергістом фосфорного живлення. По-друге, цинк активізує формування гормону ауксину, який відповідає за формування активної кореневої системи. А чим краще розвинута коренева система, тим краще засвоюється фосфор із ґрунту. Також застосування на нейтральних і слаболужних ґрунтах основ сильних кислот, в першу чергу сульфатів, дає змогу вивільнити фосфор за рахунок зв’язування кальцію з сіркою. А той фосфор, який зв’язаний з кальцієм, вивільняється у ґрунтовий розчин і рослини можуть його споживати», — роз’яснює фахівець.
Окремим елементом в управлінні фосфором є використання фосфатмобілізуючих бактерій та мікоризних грибів. Згадані мікроорганізми, за словами Олега Пелипенка, дають змогу перевести в доступний стан як важкодоступні фосфати з мінералів (це одна група бактерій), так і фосфор, який перебуває в органічній формі (інша група бактерій). Щодо ролі мікоризних грибів, то експерт висловив думку, що твердження про їхню значну роль у поліпшенні фосфорного живлення досить суперечливе. Але при цьому на таких технологіях, як no-till, strip-till, де немає перевертання пласта, популяція мікоризних грибів зростає, і культури, що здатні створювати симбіоз із цими грибами, будуть дещо краще забезпечені фосфором.
Насамкінець Олег Пелипенко підкреслив, справжнє ефективне управління живленням не може базуватись лише на узагальнених рекомендаціях. До кожного поля потрібно підходити індивідуально. Відповідно слід досконало вивчити ситуацію на ньому та ретельно прорахувати основні фактори, що впливають на урожайність.
Для цього потрібні:
Алла Гусарова, SuperAgronom.com
Дізнавайтесь першими найсвіжіші агрономічні новини України на нашій сторінці в Facebook, Telegram, а також підписуйтесь на Технологічну карту СуперАгронома.
© ООО "Агро Онлайн", 2025, support@agro-online.com | Оферта