Вже тринадцять років діє Закон України «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність», згідно з яким кожна програма держпідтримки повинна передбачати 5% фінансування на послуги консультантів – висококваліфікованих фахівців, котрі покликані допомогти фермеру чи власнику особистого селянського господарства в запровадженні сучасних технологій, пошуку ніш на ринку, організації вигідного збуту продукції тощо. Однак лише одного року протягом цього періоду держбюджет виділив кілька мільйонів гривень на послуги дорадників. Чи варто говорити, що українське дорадництво завдяки такому «батьківському» піклуванню не живе, а животіє. Залишки аграрних консультаційних служб зберігаються в п’яти областях завдяки періодичній підтримці закордонних донорських організацій та регіональних бюджетів. Через це сфера консультаційних послуг на селі невиправдано звужена, безсистемна, і внаслідок цього неефективна.
Не могли не розуміти наші чиновники і депутати ролі дорадництва для розвитку фермерства і сільських територій, оскільки більшість із них не вилазили із закордонних відряджень, де за грантові гроші вивчали аграрну політику розвинутих країн. Там їм наочно доводили, що успіхи американського, канадського, французького, польського чи якогось іншого фермерства, то, передусім, успіхи тамтешнього дорадництва. Здавалося б, усе просто: беріть і впроваджуйте кращий світовий досвід на теренах рідної держави, шляхом ухвалення відповідних законодавчих актів та достатнього фінансування консультаційних послуг. Однак реалії вимагали іншого. «Якби дорадництво розвивалося, а разом із ним набирало сили і фермерство, то латифундизація українського АПК не набула б сьогодні такого загрозливого масштабу», – говорить президент Асоціації дорадчих служб України Іван Паньків.
Це означає, що десятки, якщо не сотні тисяч сімей втратили шанс реалізуватися у нішевому виробництві: садівництві, ягідництві, овочівництві, через це вимушені були віддати свої паї в оренду іншому господарю. Однак іще близько 4,5 млн ОСГ продовжують перти свого плуга на своїх паях в абсолютній безпросвітності, вирощуючи низькорентабельні культури та збуваючи їх посередникам за безцінь. Держава просто зобов’язана їм допомогти, бо в Угоді про асоціацію з ЄС завдяки зусиллям Асоціації дорадчих служб України і особисто Роману Корінцю було чорним по білому записано: «забезпечити сільському населенню доступ до дорадницьких послуг». Цей рядок висить над нашою владою наче Дамоклів меч, і попри потужний опір агрохолдингів вона мусить почати його втілювати в життя. Он уже навіть перший заступник міністра агрополітики Максим Мартинюк кинув багатообіцяючу фразу: «Дорадники – найперші партнери міністерства…». Дорадники вхопилися за нею, як за рятівну соломинку і цитують чиновника на кожному кроці, як класика української аграрної політики. Надію вселяє і те, що заступником міністра аграрної політики призначено фермера.
«Сімейне фермерство без дорадництва повноцінно розвиватися не може. Зараз з’являється дуже багато програм підтримки українського села з боку ЄС і української держави. Ось тут дорадник і повинен допомогти фермеру, територіальній громаді до них долучитися. Я сподіваюсь, ми знайдемо можливість фінансувати сільськогосподарські консультаційні послуги в наступному році», — говорить заступник міністра аграрної політики України Віктор Шеремета.
Але для того, щоб дорадництво ожило, потрібні дії, реальні кроки! Для початку слід було б хоча б записати солідний рядок у бюджеті на 2018 рік! І на підставі завойованих фінансових позицій думати про модель дорадництва в Україні. Можна було б використати досвід поляків, а можна й латвійців. «Латвійський досвід для нас дуже корисний, бо в 1990-х їм довелося долати ті ж самі проблеми, що й нам», — наголосив координатор Робочої групи з питань розвитку сільських територій, експерт Офісу підтримки реформ при Мінагрополітики Роман Корінець під час міжнародної конференції «Дорадництво як інструмент сільського розвитку: Досвід Латвії для України».
Латвійці працюють згідно з Програмою розвитку села на 2014-2020 роки. В системі консультаційних послуг діють такі структури: Міністерство землеробства, яке оголошує державні закупівлі послуг, вибирає найвигіднішу пропозицію від державної чи приватної організації. Далі в роботу включається Служба підтримки села, яка є по суті розпорядником фінансових ресурсів. Вона укладає угоду з обраною організацією, яка забезпечує консультаційні послуги, контролює виконання і якість та оплачує їх. Консультаційна структура надає послуги селянам та лісопромисловцям, звітує перед Службою підтримки. Консультанти допомагають селянам у виконанні вимог ЄС до якості сільгосппродукції, складанні бізнес-планів, слідкують за їх виконанням, розробляють інноваційні проекти. В штатах консультаційних служб є 85 регіональних консультантів розвитку села, які надають інформаційні послуги щодо можливостей співпраці в рамках проектів ЄС. Серед методів, які використовуються – семінари, обмін досвідом, групові та індивідуальні консультації.
–Ми задоволені тим, що наша служба працює стабільно і в нас вже скінчилися дискусії на тему: чи потрібна вона чи ні, – розповідає голова правління Латвійського центру сільських консультацій і освіти Мартіньш Цимерманіс. – Всі розуміють, що вона дуже важлива для розвитку сільської місцевості і підприємництва. Підвищення кваліфікації консультантів — це одне з наших головних завдань сьогодні, їм важливо навчитися розуміти потреби і проблеми фермера. Зараз Європа дійшла висновку, що дуже багато грошей, які були витрачені на науку, належного ефекту не дали, бо дослідження були відірвані від виробництва. І зараз майбутнє консультаційних служб Європи і Латвії в тому, щоб фермер через консультантів замовляв у науки нові технології, котрі допоможуть йому підвищити ефективність виробництва. Хоча раніше все було навпаки: вчені нав’язували фермерам свої ідеї та розробки. Ще один напрямок – розвиток сільських територій шляхом створення нових робочих місць, щоб люди їх не покидали. Ця проблема стоїть не лише перед Латвією, а й іншими країнами Європи. Молоді люди виїжджають до міст. А тому ми всі задумуємося над тим, що можна зробити в цьому плані.
–По чому ви судите про результативність вашої служби, за кількістю консультацій чи за показниками урожайності, прибутковості фермерських господарств, – запитую Мартіньша.
–Для нас результативність – дуже важливе питання тому, що ми повинні звітуватися про використання державних коштів. Ми поставили перед собою завдання: якщо працюємо з молодим фермером, то повинні бачити, як росте його господарство, оборот та урожайність, нові робочі місця. Ми реалізували низку технологічних програм, наприклад, як перейти в годівлі корів із сіна на силос. П’ятнадцять років над цим працювали. Фермери не сприймали цієї новації, але зараз питання про це вже не стоїть, всі працюють по-новому. Потім іще одна програма: як підвищити продуктивність пасовища на наших кислих грунтах. Фермер побачив, що при відповідній технології можна одержати більше кормів. Через економіку і вигоду фермера і видно наші результати…, – пояснює латвійський дорадник.
З чого почати, аби створити таку ж ефективну консультаційну службу як у Латвії? Не тільки з грошей. Навіть якби з того фермерського мільярда було виділено належних 5% на дорадництво, то вони не були б освоєні, бо досі не створено надійного механізму фінансування цієї справи.
–Ми вирішили створити таку службу при нашому інституті, – говорить головний науковий співробітник ННЦ «Інститут аграрної економіки», Віце-президент Асоціації дорадчих служб України Михайло Кропивко, – там для цього вистачає висококваліфікованих фахівців. Причому свідоцтва експерта-дорадника одержали 30 науковців, ми могли б своїми послугами накрити 2-3 області. Але вперлися в закон про дорадчу діяльність, згідно з яким, щоб організувати дорадчу службу треба три дорадника. Не експерти, а саме три сертифікованих польових консультантів. Значить ми не можемо організувати таку службу, а якщо й зробимо це, то до реєстру не потрапимо, нас не буде допущено до конкурсу на виконання дорадчих робіт, отже, треба внести зміни в законодавство, інакше буде, як п’ять років тому, коли виділили – 10-12 мільйонів, а з них освоїли тільки п’ять, бо не було кому їх виплачувати.
Отже, завдання номер один: спільно з латвійцями виробити механізм фінансування дорадчих послуг, який дозволить їх оплатити без порушення фінансової дисципліни, вважає Іван Паньків.
У латвійців треба вчитися не лише організації дорадництва, а й методиці цієї справи, яка зав’язана на кількох сферах: педагогіці, психології, і конкретних технологіях виробництва. Можна бути хорошим агрономом, ветлікарем, економістом, але якщо ти не вмієш спілкуватися з фермерами та жителями сіл, то бажаного результату не досягнеш. У сфері аграрних консультацій має працювати дві категорії фахівців, які не слід плутати між собою: дорадник і експерт-дорадник. Перший потрібен для того, щоб уміти правильно спілкуватися, організувати навчання, другий, щоб допомогти експерту застосувати вузькоспеціалізовані знання. Проте в університетах поки що нема такого розуміння.
На переконання Івана Паньківа, дорадників не можна вчити в університетах. «Давайте будемо вчити 5 років дорадника, а потім він одержить диплом і піде працювати в поліцію…» Слід знайти агрономів, зоотехніків, ветлікарів, економістів, механіків, які хотіли б працювати в цій сфері. Хто може оцінити здібності людини до дорадництва? Інші люди, які мають відповідний досвід. Причому молодих людей одразу треба попередити, що на даному етапі розвитку дорадництва в Україні, ця робота не дасть їм великих грошей.
Наступний етап – озброїти готових фахівців знаннями методики дорадництва. Іван Паньків пропонує, щоб навчанням експертів-дорадників і польових консультантів в Україні займалася професійна організація, яка працює в цій галузі, тобто Асоціація дорадчих служб в партнерстві з фермерами і об’єднаними територіальними громадами. Він сподівається на те, що колеги з Європи, і зокрема латвійці, допоможуть створити в Україні Національний центр сільськогосподарського дорадництва, який займатиметься методичними, організаційними і фінансовими питаннями.
«Ситуація назріла, є підтримка в комітеті ВР з питань аграрної політики і земельних відносин, але ніхто на це не дає гроші, але думаю, що вони потрібні будуть в останню чергу, передусім треба сформувати систему. Досі немає єдиного бачення, як треба розвивати дорадництво в Україні. Хтось каже, що його треба зробити суто державним, але я вважаю, що це перший крок до вбивства дорадництва взагалі…», – підсумовує Іван Паньків.
Прикро, що на 27 році незалежності держави, після 13 років дії закону «Про сільськогосподарську дорадчу діяльність» в Україні так і не «вироблено єдиного бачення». Хто його має виробляти? Фермери? Власники ОСГ? Дорадництво – це своєрідне просвітництво, а воно ніколи не йшло знизу. Отже, потрібна воля держави і її замовлення, і а виконати його має наука спільно з ентузіастами дорадницької справи.
Олександр КАРПЕНКО.
Інфоіндустрія
© ООО "Агро Онлайн", 2024, support@agro-online.com | Оферта