Свою роботу відомий бізнесмен Віталій Ільченко розпочинав як дистриб'ютор засобів для боротьби з побутовими шкідниками. Перші гроші, пригадує, доводилось заробляти, самостійно розвозячи товари Україною. Нині 42-річний Ільченко – власник групи компаній «UKRAVIT». Підприємство, у штаті якого більше 300 працівників, за останні роки стало не лише провідним в Україні, а й встигло завоювати серця іноземців. Лише за 2016 рік компанія сплатила до бюджету близько 200 млн грн. Сам же Віталій Ільченко став «Людиною року» в номінації «аграрій року». Із успішним підприємцем зустрічаємось на заводі «Фабрика агрохімікатів», що розташований у промисловому районі міста Черкаси. Зараз на підприємстві діє близько 60 виробничих ліній. Саме тут виробляють майже 150 найменувань продуктів, пов'язаних із захистом рослин. - На початку року Ви заявляли про плани збудувати на базі черкаської «Фабрики агрохімікатів» науково-дослідний центр. Яка мета його роботи? Чи є щось подібне в Україні?
- Ми – перші виробники в Україні, які почали виготовляти засоби захисту рослин. До цього наша країна повністю імпортувала їх. Нині в цій галузі Україна завдяки нам поступово зменшує залежність від імпорту та вже перейшла на експорт. Тепер маємо ще більший стимул розвивати науку. Мета діяльності центру – створення інноваційних рішень навколо сільського господарства. Це створення новітіх препаратів, а також впровадження повного спектру науково-дослідних послуг для аграріїв. Також на меті стоїть завдання створення глибокої переробки сільгосппродукції та біологічні продукти з високою доданою вартістю. Наприклад, зараз у світі вже давно роблять із кукурудзи пластик, який не завдає шкоди довкіллю, тому що за три роки розкладається і перетворюється на добриво. Натомість ми імпортуємо пластик, який потім ще й забруднює наше навколишнє середовище, тому що не маємо достатньої кількості заводів, які б його переробляли. Для роботи в науково-дослідному центрі плануємо залучати фахівців з сучасними ідеями, давати їм можливість тут реалізувати свій потенціал, а потім перетворити ці ідеї в конкретний продукт. Усе це пов'язано з хімією, але вже з «зеленою».
– Якою на сьогодні є готовність центру до роботи?
– До весни 2018 плануємо все завершити. Зараз йде процес технологічного оснащення. Найдорожче обладнання ми вже придбали, замовили його з Японії та Америки. Небагато лабораторій є у світі, які можуть похизуватись подібним. – Аграрний бізнес та пов'язані з ним виробництва називають локомотивом економіки. Наскільки це так і які перспективи зростання як вашого ринку, так і економіки в цілому?
– На мою думку, на сьогодні локомотивом є ІТ галузь, яка, не маючи великих витрат, створює продукти, що коштують сотні мільйонів доларів. Щодо сільського господарства – воно має рентабельність 20-30%. Україні поки що є мало чим пишатись у питанні експорту, тому що найчастіше йдеться про експорт сировини. Завдання «Ukravit» – змінити структуру аграрного експорту і перетворити його на експорт продуктів з високою доданою вартістю.
– Якими є базові країни, до яких експортує «Ukravit»?
– Зараз ми працюємо у Грузії та Молдові. Іноземних партнерів, як і українських, вражає наша відкритість. У нас у будь-який час кожному можуть провести екскурсію по виробництву, показати, де створюють продукти, як. А багато хто може лише підвести до будівлі, вказати на неї рукою і сказати щось на кшталт: «Ось тут у нас виробництво, але туди ми не можемо вас завести, тому що у вас немає допуску чи ще чогось…» Наша компанія інвестує у виробництво та науку, тим самим показуючи, що ми працюватимемо не одне десятиріччя. Багато компаній займаються просто імпортом і продажем, не маючи жодних вкладень – можна швидко зібрати валізу й закритись. – Якими є обсяги Вашої компанії за 2017 рік? І як вони змінились у порівнянні з минулим роком?
– Минулого року ми випустили близько шести тисяч тонн продукції. Цього року виходимо на показник більше семи тисяч тонн. Тобто зростання до кінця року буде орієнтовно на 20-25%. Маємо амбітні плани і на наступні 5 років: зайняти 25-30 % ринку України і вийти на 30 тисяч тонн продукції. Ще одна ціль – нарощувати експорт. До цього ми сильно його не розвивали, тому що були обмежені потужністю виробництва.
– Наскільки складно було вийти на іноземні ринки?
– Україна свого часу теж була як іноземний ринок, коли стовідсотково залежала від імпорту. Тому навіть стати тут компанією, яка виробляє і замінює імпортні товари, теж досить складно. На жаль, тривалий час у світі було мало інформації щодо України. Іміджу, що Україна – потужний світовий гравець та експортер не тільки сировинних продуктів, і зараз немає. Компанії як ми, що постійно беруть участь у міжнародних виставках, запрошують іноземних партнерів, відкривають нову Україну для світу. Коли приїжджають люди з провідних країн і бачать, що в них немає такого виробництва, думка про Україну змінюється: «Так Україна ще й вище за рівнем!..» Поки що бренд «Ukravit» не має такої ваги, як всесвітньо відомі компанії. Фактично, ми працюємо по тій самій технології, і ефективність нічим не відрізняється. Але все одно є сприйняття, що українське має коштувати одну гривню, а за європейське ми готові платити п'ять. Цей стереотип є, але ми з ним боремось.
– З чого починалась діяльність «Ukravit»? Що було найскладнішим під час створення нового виробництва?
– Усе починалось у 1999 році з маленької компанії у складі трьох осіб. Компанія була дистриб'ютором препаратів проти побутових шкідників: мурах і гризунів. На той час це був специфічний ринок. Цим займалася санепідемслужба. Плюс засоби потрібно було постачати в невеликій кількості в різні куточки України. Я й сам возив їх подеколи автомобілем з причепом (сміється). Щоб заробити хоч якісь кошти, доводилось здійснювати неймовірні подорожі по всій Україні. У 2001 році ми помітили, що ці препарати схожі з тими, що працюють на полях. Самі фермери почали до нас звертатись: «Є проблема на полі, гризуни знищують, дайте щось…» Сільське господарство якраз почало розвиватись, і з'явився «Ukravit». Спочатку працювали над дестриб'юцією препаратів проти колорадського жука та проти гризунів. Уже в 2003 році прийшло розуміння, що треба розробляти щось своє. Препарати від гризунів по собівартості на той час не були дорогими. Основа – зерно. На той час місто Черкаси було «хімічним». Тут працював Хімреактив, який виготовляв концентрат, з якого робились препарати проти гризунів, були фахівці, хімічна база. Спочатку ми орендували невеличкий цех на вул. Сурікова, згодом купили нову базу, де вже створили «Фабрику агрохімікатів» і почали переходити на більші масштаби. На початку на нашій ідеї всі ставили хрест, глузували над нами. Тому що митниці як такої не було, у бюджет ніхто нічого не платив. По суті не було жодних витрат і до бажання щось інвестувати у виробництво ставилися дуже скептично. Мовляв, проект не окупиться й успішним не буде, тому що є Китай, звідки можна все замовляти. Але коли ти почав з малого й побачив, що це користується попитом, включається спортивний інтерес і стимул до роботи. Я був певен, що часи зміняться.
– Якщо подібний бізнес починати зараз, а не на початку 2000-х, він мав би шанс на успіх?
- Аби зараз ми починали це з нуля, нам би навряд вдалося. Зараз побудувати завод – це дуже великі кошти. І якщо європейські країни компенсують половину вартості подібних проектів, то в Україні цього годі чекати. Будь-яка європейська компанія може отримати кредит під 1-1,5% річних. У нас, на жаль, такого немає. Тож українцям залишається розраховувати на інвестора, який прийде ззовні. Так, він прийде. Але його буде цікавити, наприклад, пшениця, щоб потім вивезти її на експорт. А не створення чогось більшого. – Наскільки сьогодні українські сільгоспвиробники залежні від імпортних добрив і виробів для захисту рослин?
– «Ukravit» на українському ринку на сьогодні займає майже 9%. Отже, решта 91% – іноземні виробники.
– Чому так? У нас ще немає заміни усіх закордонних товарів? Українці не довіряють українському виробнику?
– В «Ukravit» сьогодні дуже широкий асортимент. І я вважаю це нашим досягненням. Але іноземні компанії «підсаджують» наших сільгоспвиробників. Великі мультинаціональні компанії завжди знають, скільки заробить фермер, тому що вартістю свого товару регулюють його заробіток. Фермери від них залежні: насіння, засоби захисту рослин, надання кредитних програм. Щороку ціни на все зростають, окрім цін на сільгосппродукцію. До речі, цього року у світі відбулося кілька зливань великих компаній і це однозначно спричинить підняття ціни на засоби захисту рослин та насіння в 2018-му.
– Близько року тому ви говорили, що Україну за кордоном сприймають як сировинну країну. Чому більшість українських підприємців зупиняються на створенні сировини і не йдуть далі – створюючи готовий продукт і продаючи його тут і за кордон?
– Поки Україна не ухвалить стратегічне рішення щодо підтримки місцевих виробників, ситуація не зміниться. В Україні є дуже багато підприємців, які хочуть це робити, але не можуть знайти інвестиційних коштів. – Багато бізнесменів серед проблем Черкас і подібних міст називають брак кваліфікованих кадрів. Як гостро для вас стоїть це питання? Чим вдається втримувати фахівців саме на вашому виробництві?
– Усе залежить від того, які умови ти можеш запропонувати. Якщо ти платиш нормальну зарплатню, поважаєш своїх працівників, вони бачать розвиток підприємства, то не підуть із нього. Якщо невелика різниця у заробітній платі вимагає виїзду за кордон, люди вже задумуються, чи потрібно їм це. Зараз уже наших фахівців запрошують за кордон на консультації. Для них це теж рівень, коли тебе сприймають як експерта. Люди, що працюють у нашій компанії, мають перед собою таку ж мету, як і я, – зробити «Ukravit» світовою компанією. Важко, довго, але поступово ми це робимо. – Деякі місцеві політики вбачають майбутнє Черкас як потужного логістичного центру. Наскільки оцінюєте логістичну привабливість Черкас саме як виробник?
– Географічне розташування Черкаської області справді гарне. Але окрім логістики потрібно розвивати, скажімо, агроіндустріальні парки, де буде багато виробників. Вже біля них створювати логістичні центри, щоб просто цю продукцію розвозити. Це буде перемога!
– До речі, в одному з інтерв'ю Ви заявили, що вважаєте індустріальні парки майбутнім. У чому переваги таких парків? Чи розташували б своє підприємство на території індустріального парку?
– По такому принципу працюють багато країн. Наприклад, хімічна зона, де такі підприємства як «Азот» та «Ukravit» об'єднуються. У них багато спільного: потреба в очисних спорудах, великій кількості води, має бути віддалена зона. Ще на цій території можна ТЕЦ розташувати. І вона б виробляла електроенергію не просто спалюючи вугілля, а перероблюючи сміття. Тому що ці хімічні підприємства знають, як сміття перетворювати в енергію. Такий собі інноваційно-виробничий комплекс. Одне підприємство може виробляти продукт, інше – купувати його і перетворювати у продукт з високою доданною вартістю. Коли компанії не конкурують, а доповнюють одне одного у виробничих циклах, це гарно працює. Але під індустріальний парк слід одразу виділяти земельну ділянку, комунікації заводити, зробити дорогу. Це те, що держава могла б робити – створювати такі території. І на подібні території справді міг би прийти інвестор. Тому що займатись комунікаціями і дозвільними документами у нас досить складно.
– Зараз у Золотоноші працюють над створенням агро-індустріального парку. Чи є у вас амбіції там розташуватись?
– У нас є свої амбіції, ми хочемо створити в Черкасах свій біо-технологічний індустріальний парк. Тут вже є інфраструктура, люди. В Золотоноші, впевнений, теж знайдуться підприємства. Логістично ми близько, тож можемо туди продукцію постачати. І це вже буде ціле індустріальне об'єднання Черкаси – Золотоноша.
– Наскільки інвестиційний клімат на Черкащині вважаєте комфортним?
– Кілька років тому всі мріяли, щоб влада просто не чіпала і не заважала. Тож зараз основне досягнення, що влада не заважає, а навпаки намагається чимось підтримати. Маємо і з містом, і з областю нормальний діалог. Ми звертаємось до влади лише в тому випадку, коли певні служби свідомо не йдуть на співпрацю. Буває, що всі дозволи є, але документи все одно не розглядають, тому що до них не докладений «головний двигун». Тоді вже звертаєшся до влади, аби ці документи таки розглянути.
– Цього року, як і минулого, ви є одним зі співорганізаторів Черкаського бізнес-форуму. Наскільки результативним вважаєте такий формат представлення області як бізнесмен?
– В Україні бракує діалогу між місцевою владою і місцевими виробниками. На подібних форумах українські бізнесмени можуть поділитись, з якими проблемами стикаються, де їм слід допомогти. А влада має на це реагувати. Хотілося б, щоб уся Україна була таким собі індустріальним парком, коли підприємці спілкуються, реалізовують спільні проекти. Зараз часто говорять про залучення іноземних інвесторів. Але дуже багато іноземців уже обпеклися, коли почали інвестувати в Україну, а їх ошукали. І за це ніхто не поніс відповідальності. Коли українським підприємцям буде комфортно розвиватися, іноземні інвестори самі прийдуть, побачивши, як змінюються область і Україна.
– Минулоріч ви стали одним зі співзасновників Агенції регіонального розвитку. Чому для вас це важливо?
– У нас уже є досвід як зробити з маленького велике, не будучи політиком чи крадієм. Так само є багато людей, в яких є справді цікаві ідеї. Я хочу, щоб наші фахівці і молодь, замість того, щоб виїжджати за кордон, мали змогу реалізовувати себе в Україні. Завтра постане питання, що вся молодь з України поїде, і нам доведеться залучати людей десь із Польщі чи Угорщини. Щоб не було такого нонсенсу, потрібно давати тут українцям гідну роботу. Агенція регіонального розвитку має працювати, зокрема, й у цьому напрямку.
– Одна з гучних тем в Україні сьогодні – можливе відкриття ринку землі. Як ви ставитеся до цього? Наскільки Україна готова до такого кроку?
– У землі має бути господар. Той, хто розуміє, що ця земля – його, і вкладає в неї і гроші і душу. Нині ситуація така, що купити землю фактично неможливо. Багато компаній хочуть розширити виробництво, купити землю, готові за неї навіть дорого заплатити. Але всі хочу купити її у реального власника, а не в якогось корупціонера. Натомість зараз є низка підприємців, які орендують землю на 5-10 років. І розуміючи, що це не їхня земля, «витискають» з неї всі соки, що потім, щоб на ній щось вирощувати, треба буде дуже багато вкласти… І ти купуєш не землю, а якусь мінеральну вату, яку потім ще треба тривалий час відновлювати. Я переконаний, що після відкриття ринку землі люди не кинуться продавати її, а навпаки краще усвідомлюватимуть, що це – їхнє. Селян слід мотивувати розвивати свою землю, сільське господарство. Нехай вирощують ті ж горіхи або енергетичну вербу, яку можна швидко виростити і зробити з неї пелети для опалення. Людей просто треба навчити вирощувати все це або пояснити, чому це вигідно. Я переконаний, що відкриття ринку землі стане поштовхом для розвитку сільських територій. Взяти приклад з тієї ж Молдови. Там ринок землі відкритий. Але немає такого, що розкупили всю Молдову румуни чи ще хтось… Там нормально й оренда землі працює. Можна під землю взяти кредит у банку. Це дало можливість місцевим бізнесменам розвиватися. Так і має бути.
– Наостанок про приємне. Цього року Ви стали «Людиною року» в номінації «Аграрій року». Чим для Вас є перемога в цій номінації? Що відчули, коли дізнались, що стали переможцем?
– Нагородження відбувалося у залі оперного театру в Києві. Коли пролунало моє прізвище, ледве до сцени дійшов (посміхається). Так розхвилювався, що важко було й говорити. Це не особисто моя нагорода, а заслуга всієї команди «Ukravit». Вважаю, що наш колектив цю відзнаку заслужив. Ми працюємо для України, минулоріч сплатили 200 мільйонів гривень податку до бюджету, піднімаємо бренд нашої країни у світі завдяки експорту. Для нас це стимул розвиватись далі. Я б усім, хто створює виробництво в Україні і працює чесно, видав подібну премію у своїх номінаціях.За матеріалами infomist.ck.ua
© ООО "Агро Онлайн", 2024, support@agro-online.com | Оферта