ДПЗКУ потрібно приватизувати — опитування

Современная агрономия: прозрачная, управляемая и прогнозируемая

Подробнее

Подробнее

Уряд має повернути Державну продовльчо-зернову компанію (ДПЗКУ) до списку приватизації, аби дати їй новий поштовх до розвитку. За це виступають експерти, опитані AgroPolit.com у матеріалі «ДПЗКУ: приватизація чи деградація?».

Нагадаємо, що раніше компанію внесли до списків на приватизацію держпідприємств на 2016-2017 роки, але на початку березня 2017 року її виключили з нього. Втім очевидно, що крапка у цьому питанні не поставлена. Днями ФДМКУ заявив про спрощення приватизаційної процедури.

Депутат від БПП Леонід Козаченко, називаючи два фактори, чому приватизація буде успішною:

По-перше, компанія представляє країну, яка є визнаною світовою житницею. Ми другі у світі за обсягами експорту зернових. По-друге, ДПЗКУ має велику кількість елеваторів, які рівномірно розташовані по всій території країни та 2 портові термінали», — розповідає він.

На його думку, кожна компанія, яка заволодіє цими активами, стане впливовим гравцем на ринку і «входитиме до п’ятірки найбільших експортерів продукції зерна з України».

Його доповнив народний депутат («Самопоміч»), член аграрного комітету Іван Мірошніченко:

Значна кількість елеваторів та розвинута їх мережа покриває більшу частину України. На це звертають увагу багато компаній. Наявність двох портових елеваторів (Одеський та Миколаївський) – також великий плюс».

Але є й мінуси такого активу.

Перший — не найкращий технічний стан елеваторів: 80–90% із них потребують модернізації. Наразі мінімальні затрати дозволяють тримають їх на плаву,але ж так тривати довго не може, бо конкуренція зростає. Другий – складана структура управління елеваторів (потреба в заміні стандартів, процедур управління компанією та ризиками). Це породжує велику ресурсозатратність на кожну тонну зерна, в першу чергу, людей та операційних витрат. Третій – якість надаваних послуг кульгає. Хоча наразі ДПЗКУ покращила цю роботу, але фермери й великий агробізнес все одно продовжують будувати свої сховища й елеватори, покращуючи свою ефективність», — пояснює він.

Загалом же, відзначає Іван Мірошніченко, щоб збудувати з нуля щось подібне до ДПЗКУ, потрібно щонайменше 8–10 років та ідеально підібрана географічна локація, менеджмент. На жаль, сьогодні такою розкішшю і запасом часу мало хто володіє, тому більшість інвесторів погодяться на участь у приватизації.

Затягування з приватизацією ДПЗКУ — погана ідея, також переконує президент «Української зернової асоціації» Микола Горбачов:

ДПЗКУ потрібно продати якомога швидше, бо її збитки — до 3 млрд грн щорічно – потрібно покривати за рахунок громадян. Я вважаю, що це нечесно».

На його думку, серед інвесторів можуть бути китайські, американські, європейські та навіть українські компанії. Вони, наголошує Горбачов, будуть значно ефективніші в управлінні, якщо ж ні, то їхні збитки будуть належати виключно їм, а «не 40 млн громадян України». Новий інвестор, на його думку, принесе з собою іноземні гроші, яких в Україні немає. Це у свою чергу підвищить ліквідність ринку і с/г виробники отримають більш справедливу ціну.

Експерти називають три потенційні сторони, зацікавлені у приватизації: китайці, американці та українці. На думку Леоніда Козаченка, серед усіх кандидатів найцікавішим цей актив є для компаній із КНР. Він називає й декілька українських компаній, які можуть бути зацікавлені у придбанні ДПЗК: «Нібулон», «Кернел», UkrLandFarming, МХП. Серед іноземних – Dreyfus, Soufflet та інші.