Світовий ринок яловичини є дефіцитним. Попит випереджує пропозицію на глобальному ринку. І наразі галузь відгодівлі ВРХ – це «золота жила», гроші, по яких люди ходять і ніхто їх не піднімає.
Про це сказав Євген Шатохін, національний консультант ФАО, експерт з розвитку бізнесу з яловичини в ексклюзивному коментарі AgroReview.com.
«Україна є одним із провідних виробників зерна із однією з найнижчих собівартостей його виробництва. Тому передумови для вирощування, для інтенсивної відгодівлі худоби в Україні одні з найкращих у світі. Звичайно, що за обсягами виробництва не може яловичина тягатися з курятиною чи свининою, тому що по суті яловичина є найдорожчим м’ясом, яке може вироблятися промислово. Але все одно попит росте. Наприклад, в Китаї. Статистика імпорту Мінсільгоспу США говорить про те, що від 2014 року до прогнозів 2017 року імпорт яловичини в Китай зріс на 100%, тобто у 2 рази. В абсолютних цифрах – це приблизно 800 тисяч тон. Все, що ми виробляємо тут в Україні – це крапля в морі у порівнянні з цими цифрами. Якби ми відправили всіх бичків, яких ми можемо отримати від всіх корів, які у нас є в Україні, наприклад, в Єгипет, то ми б забезпечили лише 25 % їхнього споживання. Я не кажу вже про Китай, про Південно-Східну Азію, про країни Затоки, які є активними споживачами яловичини», - зазначив Євген Шатохін.
За даними ФАО, найбільшими виробниками яловичини в світі є США (15% світового виробництва), Бразилія (14%), ЄС (12%) і Китай (10%). Інші країни йдуть з великим відривом від цієї четвірки, яка забезпечує близько половини світового виробництва. Україна не є помітним виробником цього м‘яса у світових масштабах, її частка становить менше 1%. Однак, чому ж українські фермери не квапляться розробляти цю «золоту жилу»?
Як зазначив Євген Шатохін, є кілька моментів, які стримують Україну від інтенсивної розбудови цього напрямку тваринництва. По-перше, галузь молочного скотарства і взагалі виробництва ВРХ не консолідована: щоб якось векторно рухатися потрібна консолідація, якась ідея, навколо якої все буде об’єднано і тоді, можливо, буде більш стрімкий прогрес. По-друге, за словами експерта, вітчизняні переробники ВРХ не переймалися тим, що треба робити продукти з доданою вартістю, піклуватися про якість, експортуючи продукцію переважно до Росії. Насправді були часи, коли це був досить маржинальний бізнес, і маржинальність була в основному не у виробника, а у переробника. Хоча зараз ринок закрився, але цей бізнес продовжує працювати. «Працює «по кривому» - через Білорусію, яка стала, за статистичими даними, суперспоживачем української яловичини. Всі ми розуміємо, що ця яловичина врешті-решт опиняється у Росії», - підкреслив Євген Шатохін.
Експерт відзначив, що працююча бізнес-модель експорту вітчизняної яловичини передбачає кілька обов’язкових компонентів. І з точки зору врахування кожного з них, модель вже не буде настільки цікавою для швидкого заробляння грошей.
«Компоненти включають у себе, по-перше, відгодівлю – вона необов’язково має бути консолідована в одних руках або в рамках однієї корпорації. Але вона повинна відбуватися за єдиними стандартами. Єдиний стандарт відгодівлі дозволяє нам отримати худобу приблизно однакових вагових кондицій з подальшими спільними або дуже похідними фізико-хімічними властивостями м’яса. По-друге, це сам забій. Якщо говорити про мусульманський світ, то потрібно, щоб був халяльний забій, тобто ні про яку ковбасу, ні про яку свинину поряд на цьому комбінаті не можна й говорити. У нас же як завжди всі хочуть займатися всім. Комбінатів, які спеціалізуються виключно на забої яловичини, і не займаються ані ковбасою, не розробляють курятину, якісь напівфабрикати, можна порахувати на пальцях однієї руки. Якщо ми говоримо, що наш цільовий ринок збуту – мусульманський світ, то необхідно від початку й до кінця таким чином планувати і будувати бізнес, щоб це відповідало вимогам халяль і дозволяло компетентній організації все правильно сертифікувати. Має бути забій, який налаштований на роботу виключно з яловичиною. В результаті це дасть можливість витримати всі вимоги ритуального забою - халяль. Також це збільшить термін зберігання м’яса. Тому що для близького Сходу, наприклад, охолоджене м’ясо більш затребуване ринком і наразі наприклад, Австралія, США, Бразилія мають термін зберігання охолодженого м’яса від 60 до 90 днів, запакованого під вакуумом при температурі 0/-2. Якщо на підприємстві виробляють ковбасу або напівфабрикати, то неможливо дотриматися такої гігієни та термінів зберігання продукту. І третій компонент бізнес-моделі – це маркетинг продукції, її збут. Привабливість бізнесу зменшується в рази при відсутності реалізації будь-якого з цих трьох компонентів бізнес-моделі. Така модель орієнтована на експорт та отримання валютною виручки, але на внутрішньому ринку вона не працює по причині відсутності культури споживання і через низькі доходи українців, які більше споживають курятини та свинини», - зазначив Євген Шатохін.
Планувати експорт можна (якщо ми говоримо про худобу зернової відгодівлі, яка дасть можливість отримати високоякісне м'ясо), маючи хоча б 30 тисяч голів худоби на рік. «Приблизно по 2, 5 тисячі голів відправляти кожного місяця на забій. Це мінімум, який потім можна добрати й іншою худобою, тому що на яловичину нижчої якості також є попит», - підкреслив консультант ФАО.
«Всі молочні господарства рахують гроші. І в основному вони намагаються збути бичків, продати і не заморочуватися з цим. Тому потрібна кооперація підприємців. Повинна бути структура, організація, яка дозволить всім учасникам, які проінвестували у даний бізнес-проект, заробити», - зазначив він.
Наразі у Продовольчій та сільськогосподарські організації ООН (ФАО) розробляється алгоритм дій, який би дозволив підприємцю або групі підприємців прийняти рішення щодо експортної бізнес-моделі.
За матеріалами: AgroReview
© ООО "Агро Онлайн", 2025, support@agro-online.com | Оферта