В Україні не враховують інтереси сільського населення – експерти

Современная агрономия: прозрачная, управляемая и прогнозируемая

Подробнее

Подробнее

В існуючих актах і програмах мало закріплювалися “інтереси сільського населення”. Ці документи вирізнялися констатацією того, що “пріоритетність розвитку села” базувалася на винятковій “значущості та незамінності вироблюваної продукції сільського господарства у життєдіяльності людини і суспільства” (із преамбули Закону “Про пріоритетність соціального розвитку села…”).

Тобто реалізовувався підхід підтримки сільського господарства, але насправді такої послідовності не проявилося, – зазначає журналіст Дзеркала Тижня.

Більш того, очевидною стала різновекторність аграрного і сільського розвитку — аграрне виробництво вже кілька років демонструє позитивний тренд, зростають усі показники діяльності, а село занепадає. Чи дає це підстави для висновку про неспроможність аграрної політики вирішувати завдання сільського розвитку і необхідність “розмежування політики щодо підтримки сільського господарства та розвитку сільських територій” (як записано у Державній стратегії регіонального розвитку, затвердженій постановою КМУ №385 від 2014 р.)?

Прагнучи до євроінтеграції, слід у цих питаннях орієнтуватися на політику Євросоюзу. Спільна аграрна політика (САП) ЄС, як відомо, базується на двох стовпах: — перший — ринкові заходи підтримки (переважно прямі виплати фермерам на гектар сільгоспугідь); — другий — заходи сільського розвитку. Якщо виходити з розподілу бюджету САП на 2014–2020 рр. за цими блоками — 73 і 23%, то скептики у такому розподілі угледять лише очевидно меншу частку сільського розвитку.

Однак великі виплати за першим блоком є інструментом підтримки доходів фермерів, що напряму сприяє сільському розвитку. До того ж у динаміці виплати за першим блоком поступово скорочуються, а за другим — зростають на користь сільського розвитку. Згідно зі схемою модуляції здійснюється перерозподіл коштів: 7% суми щорічного національного бюджету прямої підтримки, виділеної країнам-членам з бюджету Євросоюзу, слід перерозподіляти до 2020 р. на підтримку програм сільського розвитку. Офіційно як напрям аграрної політики з окремим фінансуванням сільський розвиток сформувався з 2000 р. згідно з Agenda-2000. Виплати на відповідні заходи здійснюються зі спеціально виокремленого Європейського сільськогосподарського фонду для сільського розвитку (European Agricultural Fund for Rural Development).

У новому програмному періоді 2014–2020 рр. його підтримка регулюється Регламентом (ЄС) №1305/2013. Співтовариство визначає головні пріоритети, а кожна держава-член на їх основі розробляє національну програму сільського розвитку на сім років.

Відповідні заходи спрямовуються на забезпечення належної якості життя у сільській місцевості та диверсифікацію сільської економіки (розширення участі фермерів у продовольчих ланцюгах, урізноманітнення їх діяльності, навчання, розвиток органічного землеробства; надання основних послуг для сільського населення і забезпечення доступу до інформації; збереження й оновлення культурної спадщини, агроекології села).

Таким чином, Спільна аграрна політика ЄС еволюціонувала від базового завдання самозабезпечення агропродовольством до сталого (економічно, соціально і екологічно збалансованого) сільського господарства і до ще ширшого підходу — сільського розвитку. І у країнах, які здійснюють цілеспрямовану аграрну політику із включенням компонентів сільського розвитку, за деаграризації (зменшення частки сільського господарства у валовому випуску продукції та зайнятості населення) не відбувається зменшення кількості сільського населення.

Так, у Німеччині, Латвії, Польщі його кількість стабілізувалася. І хоча аграрне населення у Європі становить до 6%, сільське — все ж таки 27%. Отже, європейське село приваблює громадян як місце життєдіяльності на природі з особливим укладом життя. Чому ж за такої невеликої частки ставку у сільському розвитку роблять саме на працівників сільського господарства? Бо сільське господарство залишається системоутворюючою галуззю на цих територіях, сільгоспугіддя становлять переважну частину сільських ландшафтів і пейзажів, а отже, природно та історично працівники галузі є менеджерами на цих територіях і відповідальними за вагомий сегмент сільського розвитку.

Разом з тим аграрна політика не може опікуватися всіма аспектами сільського розвитку, оскільки цей розвиток стосується всього сільського населення, сільської економіки, сільської території з позиції орієнтації на людей (людиноцентризму). Різні політики реалізують свою відомчу діяльність щодо сільського розвитку за різних підходів: — галузевого, коли дії спрямовуються на перебудову сільського господарства з метою сприяння сільському розвиткові; — територіального, коли в основному підтримується розвиток сільської інфраструктури, сфери послуг тощо.

А ще можна вести мову про перерозподільний підхід, коли підтримка спрямовується для гірських, депресивних районів, і соціумний, коли основну ставку роблять на громади, підтримуючи ініційовані ними локальні проекти розвитку. Тому політику сільського розвитку включено в стратегічні рамки ряду європейських структурних фондів — регіонального розвитку; соціального фонду; морської справи і риболовлі, фонду зближення.

Отже, до сільського розвитку причетні цілий ряд політик держави та органів виконавчої влади. І добре, коли їхні зусилля консолідуються для досягнення загальної мети. Безперечно, постає завдання координації політик і управління сільським розвитком. Міністерства сільського господарства у ряді країн позиціонують свою головну роль у процесах сільського розвитку.

Зокрема, у 2016 р. Мінсільгосп Естонії перейменовано в Міністерство сільських справ. У Польщі функціонує Міністерство сільського господарства і розвитку села.

За активної участі Федерального міністерства продовольства і сільського господарства Німеччини підтримувався сільський розвиток до цього часу, наразі ж відбувається реформування міністерства з посиленням цього акценту, утворено підрозділ “сільські території, стратегічні і політичні концепції”. У “Міжвідомчій робочій групі по сільських територіях” при міністерстві узгоджується діяльність різних міністерств у сільській місцевості. У складі міністерств сільського господарства більшості країн є підрозділи щодо сільських справ, розвитку сільських територій, сільського середовища.

Сільський розвиток все-таки має стати другим стовпом української аграрної політики поряд із сільським господарством, як це є у європейській практиці. Бо в іншому разі різновекторність зростання агробізнесу і занепад села посилюватиметься, – підсумовує автор.

За матеріалами: informator.news