Угорський досвід вирощування ріпаку за безвідвального обробітку ґрунту. Еволюція технології

Современная агрономия: прозрачная, управляемая и прогнозируемая

Подробнее

Подробнее

Суть сучасного агровиробництва, на думку Йожефа Хегедуша, полягає не в отриманні максимального врожаю за будь-яку ціну. Більш практичним буде отримання оптимального врожаю за мінімально можливих витрат. Саме з цією метою потрібно завжди експериментувати, щоб досягати найкращої ефективності вирощування будь-якої культури.

Читати по темі: Йожеф Хегедуш: Безвідвальний обробіток в Угорщині приносить непоганий результат

Йожеф Хегедуш поділився своєю технологією вирощування ріпаку та варіантами обробітку ґрунту, через які він пройшов у пошуках оптимального рішення.

Господарство «AlbertAgro», яким він керує, знаходиться у зоні, яка не вважається в Угорщині  «ріпаковою». Тут не вистачає вологи та бідні ґрунти. Тому всі заходи підготовки до посіву мали би бути спрямованими на збереження вологи і родючості землі, щоб допомагати їй накопичувати достатньо поживних речовин та утримувати опади.

Традиційна технологія обробітку ґрунту під ріпак

За класичної схеми на підготовку ґрунту та посів ріпаку потрібно було до десяти проходів техніки. А це ― колосальні витрати пального, а також робочого часу. Традиційна технологія обробітку виглядала наступним чином:

1. Лущення стерні дисковими боронами з коткуванням;
2. Повторне боронування та коткування;
3. Оранка на 25 см;
4. Коткування для закриття вологи;
5. Розкидання добрив;
6. Культивація;
7. Друга культивація;
8. Коткування для закриття вологи;
9. Посів;
10. Закриття вологи коткуванням.

Результат, якого вдавалось досягати за цієї технології, становив 28―35 ц/га.

Йожеф Хегедуш вирішив удосконалити традиційний спосіб обробітку ґрунту, об’єднуючи ті операції, які можна виконати одним комбінованим агрегатом. Так з’явився перший варіант технології вирощування ріпаку за безвідвального обробітку ґрунту. В ньому підготовка площі й сам посів виконувались усього за 4 проходи.

1-й етап еволюції технології

1. Лущення за допомогою лущильника;
2. Повторне лущення стерні лущильником;
3. Рихлення ґрунту дисколаповою бороною на глибину до 40 см;
4. Підготовка ґрунту, внесення добрив, посів і закриття вологи за допомогою посівного комплексу.

За використання такої схеми обробітку вдалося скоротити витрати робочого часу на чверть, а витрати пального ― майже удвічі. Окрім скорочення витрат, вдалося досягти і прибавки врожайності. В середньому за роки випробування технології урожай був більшим на 6―8 ц/га, порівняно з традиційною технологією обробітку. Проте цей результат не був ідеальним, тому Йожеф Хегедуш пішов далі.

2-й етап

Головні претензії угорського фермера до першого варіанту: низький рівень боротьби з бур’янами та недостатньо хороше вирівнювання поверхні після рихлення за допомогою культиватора. Це могло призвести до нерівномірного висіву та вимагало приділяти більше уваги боротьбі з бур’янами.

Рішення, яке видавалось очевидним, ― введення другої культивації.

Якщо перший прохід агрегату з глибокорозрихлювачами спушував землю до 40 см углиб, то другий прохід виконувався на глибину 15―20 см. Завдяки цьому вдавалося досягти кращого вирівнювання поверхні та знищення сходів бур’янів, які вже могли з’явитись.

Введення другої культивації дозволило збирати урожай на 6―13 ц/га вищий, ніж за традиційної оранки.

3-й етап

Здавалось би, що Йожефу Хегедушу вдалося вирішити всі проблеми, пов’язані з підготовкою ґрунту, і досягнути хороших результатів. Але, як справжній агроном-експериментатор, він прагнув максимально реалізувати потенціал рослин ріпаку в своїх умовах.

Одним із шляхів, котрі він бачив перед собою, був більш точний і рівномірний висів насіння. Посівний комплекс, який використовувався на той час, був хороший тим, що виконував одночасно кілька операцій ― вносив і насіння, і добрива.

Але він не давав необхідної точності посіву і сходи були недостатньо рівномірними. А це позначалось на розвитку та врожайності культури.

Тому була придбана 12-рядна пневматична сівалка точного висіву, якою проводилась підготовка насіннєвого ложа та посів ріпаку на задану глибину і з рівними проміжками.

Технологія обробітку знову зазнала суттєвих змін:

• лущення стерні лущильником;
• повторне лущення стерні лущильником;
• культивація на глибину 40 см;
• підготовка ґрунту за допомогою посівного комплексу, внесення ним же мінеральних добрив;
• посів за допомогою 12-рядної пневматичної сівалки точного висіву.

Особливістю цього варіанту стало те, що операції з 3-ї по 5-ту виконувались із мінімальним рознесенням у часі. Оптимально ―  зробити їх в один день. Результатом більш точного висіву стало підвищення врожайності посівів на 8―17 ц/га, порівняно з контролем.

4-й етап

Єдине, що не подобалось Йожефові Хегедушу в попередньому варіанті ― зайві витрати пального. Він вирішив спробувати досягти того ж результату зі ще меншою кількістю проходів техніки. І це йому вдалося!

Останній варіант технології виглядав наступним чином:

• лущення стерні лущильником;
• повторне лущення стерні лущильником;
• передпосівне рихлення ґрунту на глибину 35 см, внесення добрив, вирівнювання ґрунту за допомогою посівного комплексу;
• посів за допомогою 12-рядної пневматичної сівалки точного висіву.

Угорський аграрій наголошує, що важливо зробити посів та передпосівний обробіток із найменшим розривом часу.

В його господарстві ці дві операції проводяться майже «слід у слід», коли тракторист першого трактора при розвороті бачить уже наступний агрегат, що прямує з відставанням на 1 прохід.

Так технологія знову повернулась до підготовки й посіву усього за 4 проходи техніки, а середня урожайність ріпаку за її використанння за всі роки становила  45 ц/га, що удвічі перевищувало показники по регіону в цілому.

Хегедуш наголошує, що цю систему обробітку зовсім не обов’язково брати за взірець та копіювати у власному господарстві. Головна мета всіх його виступів та розмов з іншими агрономами ― навчити їх аналізувати власні дії, думати над покращенням ефективності вирощування та не боятись експериментувати.

 Микола Сирота, SuperAgronom.com